Отмерив жизни своей вехи,
Ты оказалась вдруг в нужде.
Но не давай врагу утехи,
Не падай духом в тесноте.
Обетований слов немало
Господь нам дал в любви благой.
И громко говори упрямо,
Что Искупитель твой живой!
И если друг, с кем ты делился
Любовью, радостью, нуждой,
Предав тебя, вдруг обратился
К любви твоей глухой стеной,
Иисус излечит твою рану,
Омыв её живой водой,
И ты всё говори упрямо,
Что Искупитель твой живой!
А если вдруг болезни жало
Тебе навяжет свою роль,
Забрав на жизнь свою всё право
Пронзит тебя глухая боль,
Тебе оружье Божье дано –
Мечом срази бесовский рой.
И громко говори упрямо,
Что Искупитель твой живой!
И если вдруг, сквозь призрак ночи,
Одев на руки тяжесть пут,
Ведя тебя, куда не хочешь,
На лоно смерти призовут,
С любовью взор направь свой прямо
Над разъярённою толпой,
И громко говори упрямо,
Что Искупитель твой живой!
Когда-то Иов, терпя страданье,
Томленье духа, тесноту,
Неся друзей трёх нареканье,
Восстал наперекор всему.
И прокричал, что было силы:
«Восставит Бог меня благой!»
И всё звучит тот возглас дивный:
«А Искупитель мой живой!»
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
